Переважна більшість країн світу давно визнали доцільність існування інституту шлюбного договору в законодавстві. В різних країнах цей інститут має свої особливості, проте мета його існування єдина - надати подружжю достатньо широкі можливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком у вирішенні даної проблеми і правова система України.
Шлюбний договір - це угода за власним бажанням фізичних осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжя, що визначає майнові права й обов’язки подружжя в період шлюбу, зокрема, порядку поділу майна на спільне і роздільне, порядку його використання, відчуження, розподілу доходів і витрат, а також їх майнові права та обов’язки як батьків у шлюбі і (чи) у випадку його розірвання.
Шлюбний договір укладається у письмовій формі та повинен бути нотаріально посвідченим.
За загальним правилом шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Але п. 2 ст.23 Сімейного Кодексу України (далі - СКУ) передбачає, що за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлене, що це відповідає її інтересам.
Для укладення шлюбного договору неповнолітньою дитиною нотаріус має одержати згоду будь-кого з батьків (усиновлювачів). У цьому разі така згода обов’язково витребовується від того з батьків (усиновлювачів), з ким неповнолітня дитина постійно проживає, за умови попереднього повідомлення про здійснення даного правочину неповнолітньою дитиною другого з батьків (усиновлювачів).
Повідомлення про намір укласти неповнолітньою дитиною шлюбного договору за згодою одного з батьків (усиновлювачів) надсилається нотаріусом за кошти зацікавленої особи або особисто зацікавленою особою. В останньому випадку нотаріусу подаються докази відправлення та одержання адресатом такого повідомлення.
Справжність підпису(ів) батьків (усиновлювачів) або піклувальників на заяві про їх згоду на посвідчення договору від імені неповнолітніх віком від 14 до 18 років, повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку. Засвідчення справжності підпису не потрібне, якщо батьки, усиновлювачі або піклувальники особисто подадуть нотаріусу заяву про згоду на посвідчення договору. У цьому випадку нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, що видала документ, який стверджує особу. Заява про згоду на посвідчення шлюбного договору може бути викладена на звороті примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або на окремому аркуші.
Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям, - у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.
Шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов, загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків.
У шлюбному договорі можуть бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.
У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
Сторони можуть домовитися про те, що на майно, набуте подружжям у шлюбі, не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, і вважати це майно спільною чи особистою приватною власністю. Сторони також можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші
умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Проте, поняття «моральні засади суспільства» не врегульоване на законодавчому рівні.
Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.
Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.
Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права утримання одного з подружжя у зв’язку з отриманням ним майнової (грошової) компенсації.
Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, установленому розділом 32 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5.
Виконавчий напис вчиняється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача.
Для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено:
- відомості про найменування і адресу стягувача та боржника;
- дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;
- номери рахунків у банках, кредитних установах;
- строк, за який має провадитися стягнення;
- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Нотаріус вчиняє виконавчий напис, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, який установлюється Кабінетом Міністрів України.
Виконавчий напис має містити:
дату (рік, місяць, число) вчинення, нотаріальну контору (нотаріальний округ), прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;
- найменування та адресу стягувача;
- найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи строк, за який провадиться стягнення;
- суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, штраф, проценти, якщо такі належать до стягнення;
- розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
- зазначення статті Закону України “Про нотаріат” та пункту Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис;
- номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій;
- підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку.
Виконавчий напис вчиняється на оригіналі шлюбного договору.
Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.
За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.
Нотаріус відмовляє у включенні до шлюбного договору пунктів:
1. Які регулюють особисті відносини подружжя, особисті відносини між ними та дітьми (п.3, ст.93 СКУ);
2. Які зменшують обсяг прав дитини, а також ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (п.4, ст. 93 СКУ);
3. За якими передається у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (п.5, ст.93 СКУ).
У разі такої відмови нотаріус повинен роз’яснити норми статті 93 СКУ.
Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Одностороння зміна умов договору не допускається, але на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.
Приватний нотаріус Вінницького
міського нотаріального округу
С.М. Дунаєвська
